Природа — дивовижний інженер. Вона створює неймовірно складні системи, але рідко починає заново. Її завдання не в тому, щоб зробити ідеально чи зручно. Її мета простіша — забезпечити виживання. Якщо конструкція працює, хай навіть не ідеально, вона залишиться.
Наш мозок — наочний приклад. Він не був спроєктований «з нуля», а розвивався шарами, кожен з яких додавав нові можливості до вже існуючого. Глибинні давні відділи — ті, що ми умовно називаємо «рептильним мозком» — керують диханням, серцевим ритмом, базовими інстинктами, автоматичними реакціями. Вони з’явилися мільйони років тому й досі виконують незамінні функції. Зверху, у процесі еволюції, сформувалася кора великих півкуль, а в людини особливо розвинулася префронтальна кора — зона, що дозволяє планувати, аналізувати, передбачати й утримувати складні цілі.
В одному мозку співіснують два підходи до життя. Один — миттєвий, автоматичний, сфокусований на теперішньому моменті. Інший — повільний, аналітичний, здатний враховувати віддалені наслідки. Іноді вони працюють злагоджено: наприклад, коли ми швидко реагуємо на небезпеку, а потім осмислюємо те, що сталося. Але часто вони вступають у конфлікт. Ми можемо імпульсивно зробити щось заради короткострокової вигоди, а потім довго думати, чому це було помилкою.
Давні механізми нікуди не зникли. Вони активуються швидко, часто раніше, ніж ми встигаємо подумати, і часом керують нашою поведінкою сильніше, ніж ми уявляємо. Особливо це помітно під час стресу: давніші відділи мозку беруть керування на себе, а робота префронтальної кори знижується. Сучасне життя влаштоване так, що стрес рідко буває винятком — швидше, він став фоном. І це означає, що ми ще частіше діємо реактивно, навіть там, де ситуація вимагає усвідомленого підходу.
У цьому, мабуть, і полягає головне протиріччя. Ми живемо в епоху, де потрібні якості нового мозку, але носимо в собі фундамент, створений для зовсім інших умов. Природа поки не поспішає перепроєктовувати нас — і, можливо, не буде. Але розуміння цієї внутрішньої архітектури вже дає шанс трохи краще розбиратися у власних реакціях і знаходити між ними баланс.