Справжнє прийняття неможливе без когнітивного розщеплення. Коли людина повністю ототожнює себе зі своїми думками або переживаннями — коли «я — тривога», «я — безпорадність», «я — провал» — будь-які внутрішні труднощі сприймаються як загроза самому собі. Це вже не просто неприємний досвід — це відчуття, що зі мною щось не так. У такій позиції неможливо відкритися досвіду — надто боляче, надто небезпечно.
Когнітивне розщеплення дозволяє помітити: це просто думка, це просто почуття, а не істина і не визначення мене як особистості. Воно створює простір між «я» і «тим, що відбувається всередині мене». І саме в цьому просторі може з’явитися прийняття — не як покірність, а як форма присутності та поваги до себе. Я можу бути з цим — не стаючи цим.
Без розщеплення прийняття легко перетворюється на злиття, а злиття з болем частіше веде до уникнення, а не до життя.
Бути з собою — це не просто стан, а навичка.
Навичка, яка формується поступово і не без зусиль. Це практика, що вимагає уваги, терпіння та ясності. Але саме ця здатність — залишатися з собою в будь-яких станах — зрештою дає змогу жити вільніше. А іноді — бути щасливими.