Вдячність часто сприймається як спосіб «думати позитивно», але насправді це практика уважного погляду на реальність. Не про рожеві окуляри, а про ясність. У напружені періоди сприйняття звужується: увага чіпляється за проблеми, втрати, те, що не вдалося або не справдилося. У такому фокусі багато того, що справді підтримує, залишається поза полем зору.
Практика вдячності розширює цей фокус. Вона допомагає помічати те, що зазвичай залишається в тіні: підтримку близьких, тихий вечір, чашку кави, зелень за вікном, мовчання з кимось по-справжньому близьким. Це не прикраси життя, а реальні опори, просто не завжди помітні у поспіху й фоновій напрузі.
Вести щоденник вдячності — це бути чесним із собою. Не приписувати життю зайвого. Усвідомлювати 3–5 речей, за які ти був вдячний протягом дня, — це може стати способом не втрачати з поля зору те, що легко загубити.