У повсякденній мові відповідальність звучить як безумовна цінність. Ми прагнемо бути «відповідальними» і хвалимо за це інших. Але не всяка відповідальність приносить користь: іноді вона стає джерелом зрілості та свободи, а іноді — важким тягарем, який підживлює провину і сором.
Коли відповідальність будується на страху та надмірному контролі, вона спотворюється і стає токсичною. Людина бере на себе більше, ніж реально в її владі, і пов’язує успіхи та помилки безпосередньо зі своєю цінністю. Удача може породжувати пиху: «це лише моя заслуга». Невдачі — руйнівну провину та сором: «я поганий, усе через мене». У таких випадках відповідальність перестає бути ресурсом і стає джерелом тиску.
Інша форма відповідальності спирається на цінності та ясність. Усвідомлена (здорова) відповідальність будується на розумінні меж контролю: людина усвідомлює свою роль, але не ототожнює її з тим, що від неї не залежить — чужі почуття, випадкові обставини, вплив інших людей. Така позиція відкриває простір для вдячності — бо успіх завжди є результатом багатьох факторів, — та для співчуття — бо помилки сприймаються як досвід, а не клеймо.
Токсична відповідальність підживлює провину і сором.
Здорова відповідальність підживлює вдячність і співчуття.
Таким чином, розуміння власних внутрішніх ресурсів (усвідомленість, гнучкість, життєстійкість, саморегуляція) та зовнішніх умов (чіткі межі, можливості приймати рішення, справедливі наслідки) допомагає розвивати зрілу форму відповідальності. Буддійський принцип (non-self) додатково підтримує цей процес: усвідомлення непостійності «я» та взаємозалежності явищ зменшує схильність до гіпертрофованої відповідальності і дозволяє брати участь у житті з ясністю, турботою та співчуттям.